|
Статьи сайта
Меценатство в житті і творчості Д.Яворницького
(Выдающиеся люди Екатеринослава -
Днепропетровска)
Тема меценатства сьогодні є надзвичайно популярною й актуальною. Являючись складовою більш ширшого поняття „благодійництво”, меценатство є своєрідним індикатором громадянської зрілості суспільства, ступеня його моральності, духовності та інтелекту. Завдяки діяльності меценатів здобули реалізацію численні проекти у царині мистецтва, науки, освіти, взагалі в культурі, були збережені пам’ятки історії та культури, збудовані школи, бібліотеки, читальні, музеї, надруковані книжки, споруджені пам’ятники, мали змогу творити талановиті вчені й митці.
Меценатство завжди асоціюється з конкретною особою, що своїм благородним безкорисливим вчинком зробила внесок у розвиток науки чи мистецтва, допомогла, підтримала той чи інший почин, ту чи іншу талановиту людину. Добре відомі імена багатьох вітчизняних меценатів, як-от: В.Симиренко, Б. та В.Ханенки, М.Терещенко, В.Тарновський та ін. Проте не меншої вдячності заслуговують, сказати б, «рядові» меценати (міська та сільська інтелігенція: учителі, лікарі, статистики, священики, студенти тощо) – ті, хто не маючи великих статків, жертвував майже останні гроші на певний громадський чи культурний почин. Не тільки велике захоплення мистецтвом, наукою, колекціонуванням викликало доброчинний акт з боку цих людей.
Насиченою, але ще мало вивченою, є історія меценатства на Придніпров’ї. Традиції цього явища в краї сягають у глибину століть. Меценатство щільно пов’язане з колекціонуванням. Багато було в краї благодійників, меценатів і колекціонерів.
Починаючи з кінця 1980-х рр., життєвий і творчий шлях відомого українського історика й культурно-громадського діяча академіка Дмитра Івановича Яворницького (1855-1940) досить активно досліджується вітчизняною історіографією.
Особистість Дмитра Яворницького, його наукові здобутки, передусім у царині історії запорозького козацтва і місцевого краю (Придніпров’я), талант чудового оповідача, що виступав з лекціями по містах і селах України, неперевершеного збирача історичних пам’яток, фундатора і директора Катеринославського музею ім. О.Поля (з 1926 р. – Дніпропетровського історико-археологічного музею), його постійні подорожі, археологічні розкопки, мандрування, численні знайомства, доброзичливість, чуйність, гостинність – все це сприяло його надзвичайній популярності у широких колах суспільства. «Ваше ім’я на Кубані дуже і дуже в великому почоті”, – писали йому шанувальник. Його добре знали і поважали в аристократичному салоні й у сільській хаті, в наукових і громадських колах, його активно залучали до справ українського національного руху: пропагування історії України, боротьби за рідну мову, видання українських книжок і періодики, боротьби з цензурою, святкування ювілеїв українських діячів, допомоги студентам-українцям тощо. Приятель вченого, художник О.Сластіон відзначав великий авторитет Дмитра Яворницького, що його мав науковець, зокрема, у Миргороді, де «всі тутешні пани [його] поважають і послухають, що [він] їм скаже – те й зроблять. Дмитро Іванович й сам визнавав, що “знакомство у меня, по правде сказать, обширное”.
Обставини життя Дмитра Яворницького склалися так, що він часто змінював місце проживання: Харків, Санкт-Петербург, Ташкент, Самарканд, Полтава, Варшава, Москва, Катеринослав. Тривалим було його перебування також в Херсоні, Фаліївці, Жуклі, Миргороді, Царському Селі, Котовці, Богодарі, Будаківці та інших містах і селах України та Росії.
Тема наукових досліджень Дмитра Яворницького (запорозьке козацтво – вічна тема українства), його активна позиція в українському культурно-національному русі сприяли високому громадському статусу, що його посідав Дмитро Іванович Яворницький в українському свідомому співтоваристві. Останнє, усвідомлюючи суспільне значення його творчості, морально і матеріально підтримувало діяльність вченого. Син сільського псаломщика і простої селянки, Дмитро Яворницький тривалий час не мав коштів на освіту, на видання книжок, наукові дослідження, а іноді й на хліб. Молодий вчений змушений був давати приватні уроки, позичати гроші, жити «на дарових хлібах”, навіть продавати необхідні речі. “Грошей нема, долгов как у собаки куцой”, - скаржився він другові Я.Новицькому. Вже перебуваючи на посаді директора музею, Д.Яворницький все ще відчував грошову нестачу. Й тут ми спостерігаємо парадоксальну ситуацію. Людина, яка сама постійно потребувала допомоги, знаходила можливості видавати свої наукові твори, допомагати іншим і брати участь у багатьох національних благодійних починах. Й це стало можливим завдяки саме меценатам, серед яких були впливові заможні особи, з деякими Д.Яворницький підтримував знайомство, а з деякими – міцну дружбу. Серед останніх: Г.Алексєєв, В.Гегело, М.Комстадіус, О.Поль, О.Синельников, С.фон-Таль, В.Тарновський, М.Урусов, В.Хрінников та ін. Поміж прихильників Д.Яворницького були: міністр, директор департаменту, гофмейстер Двору, князі, графи, генерали, видатні вчені, письменники, актори, композитори та ін.
Дмитро Яворницький справляв незабутнє враження на тих, хто з ним спілкувався, й тому часто спілкування перетворювалося на дружбу. Знайомі й друзі переймалися його творчими планами і допомагали в їхній реалізації. Генерал-майор О.Синельников запевняв Д.Яворницького, що «всегда буду о Вас радеть, так как с первого раза моего с Вами знакомства, стал питать к Вам моё глубокое уважение». Самому Д.Яворницькому імпонували люди добрі, небайдужі, співчуваючі чужому горю. Взірцем такою людини для нього був професор Ф.Корш – «добра душа, тип настоящого вченого чоловіка», котрий «як де встріне убогого чолов’ягу, то й штани з себе зниме та віддасть йому”. Дмитро Іванович дотримувався принципу: “Хто стука, тому відчинять, і хто просить, тому дають”.
Вважаємо, що меценатство варто розглядати не тільки як матеріальне (грошове) пожертвування, але й як сприяння (протежування) в організації музеїв, виставок, лекцій, ювілеїв, видання книжок, часописів, влаштування на посаду, навчання, створення умов для наукових дослідів і творчої праці тощо. Завдяки дружбі й матеріальній підтримці з боку, зокрема Г.Алексєєва, Г.Байдака, О.Синельнікова, С.фон-Таль, П.Гана, А.Миклашевського, А.Карцової, Д.Яворницький здійснив археологічні дослідження в маєтках цих та багатьох інших землевласників. Особливо цікавими на знахідки коштовних старожитностей виявилися розкопки 1897 р. в с. Михайлово-Апостолово (маєток генерала О.Синельнікова). Сестра генерала О.Синельникова С.фон-Таль також надсилала гроші на розкопки в с. Михайлово-Апостолово. Значні пожертви на творчість Д.Яворницького зробив син С.фон-Таль Микола Комстадіус, який згодом став близьким другом Д.Яворницького . Саме на гроші М.Комстадіуса були здійснені дослідження в маєтку останнього – с. Фаліївці (Херсонського повіту Херсонської губернії), надруковані 1-й том «Історії запорозьких козаків» та «История села Фалеевки-Садовой» (СПб., 1892). Окрім того, М.Комстадіус, О.Синельников і С.фон-Таль (усі вони – нащадки гетьмана Д.Апостола) неодноразово надсилали гроші вченому, надавали свої помешкання для його проживання. В їх маєтках у Фаліївці та Жуклі Дмитро Іванович часто відпочивав і працював над своїми творами, користуючись великою бібліотекою і сімейним архівом, в яких були документи гетьмана Д. Апостола і книжки з власної збірки останнього.
Можливість досліджувати приватні бібліотеки, архіви та колекції (особливо нащадків козацької старшини) дозволили вченому розшукати унікальні писемні пам’ятки з історії України. Так, в збірці відомого петербурзького колекціонера П.Я.Дашкова (1849-1910) Д.Яворницький розшукав рідкісні зображення Чортомлицької Січі та декілька творів про запорожців німецькою, французькою та ангійською мовами, в тому числі твір Фенріха Гендльовіка “Докладний і правдивий опис запорозьких козаків” (німецькою мовою).
Серед тих, хто допомагав Дмитра Яворницькому, підтримував його ( в тому числі й матеріально), сприяв у творчих і життєвих справах були також В.Сипягін, П.Пелехін, П.Саладилов, Д.Мордовець, О.Поль, О.Сластіон, Я.Гололобов та ін. Велику підтримку і допомогу здобув Д. Яворницький від діячів української колонії в Петербурзі. Грошову допомогу вченому надавали Г.Вашкевич, П.Ган, Г.Байдак, Г.Алексєєв, Я.Новицький та ін.
Гроші на дослідження Д.Яворницький одержував також від Московського археологічного товариства. Так, влітку 1885 р. він отримав 100 руб., а у 1895 р. від Літературного фонду 200 руб. Значні кошти жертвували меценати на видання творів Д.Яворницького. Так, у 1889 р. 100 руб. вчений отримав від Я.Гуревича на видання книги “Вольности запорожских козаков” (СПб., 1890). На видання повісті “Наша доля – Божа воля” Д.Яворницький одержав у 1900 р. 300 руб. від мецената, який захотів лишитися невідомим [32]. Книга “Запорожжя в залишках старовини і переказах народу” була надрукована на кошти В.Тарновського, який пожертвував на це 1000 руб., а збірка фольклорних матеріалів Д.Яворницького була видана у 1906 р. завдяки фінансовій допомозі В.Гегела. Ще один катеринославський меценат В.Хрінников надав гроші (200 руб.) на видання “Матеріалів до біографії Т.Шевченка” (1909). На шмуц-титулі останнього видання зазначено, що гроші “од продажу книжки підуть на пам’ятник Т.Шевченка”.
В просуванні по науковому шляху Д.Яворницькому допомагали відомі вчені, громадські й культурні діячі, впливові особи, як-от: О.Потебня, М.Сумцов, Ф.Корш, І.Рудченко, М.Алексеєнко, П.Пелехін, В.Котельников та ін. Влаштуватися чиновником з особливих доручень у Варшавську казенну палату 1895 р. допоміг Д.Яворницькому І.Рудченко (рідний брат Панаса Мирного).
Про доброчинну діяльність Д.Яворницького, його чуйність до незаможних було добре відомо по всій Україні. В українському співтоваристві знали про зв’язки вченого “з Петербургом і впливовими людьми”, про його величезну популярність і високий авторитет, і тому зверталися з проханням посприяти у тій чи іншій справі. Особливо збільшилася кількість таких прохань, коли Д.Яворницький оселився в Катеринославі.
Д.Яворницький робив грошові пожертви у царині освіти. Зокрема, у 1903 р. він зробив внесок у розмірі 100 руб. (це досить велика сума) у фонд Петербурзького товариства ім. Т.Шевченка для допомоги студентам-українцям, що навчалися в навчальних закладах Петербурга. На той час це була досить значна сума, про що П.Саладилов писав Д.Яворницькому: “Твои сто рублей на общество Шевченка растрогали меня, как никогда… С одной стороны, тебя нужно записать пожизненным членом общества, ибо пожизненный взнос равняется 50 р., а ты даешь вдвое больше».
1916 р. Дмитро Іванович заплатив 100 руб. за навчання 3-х учнів Катеринославської класичної гімназії: Д.Марченка, В.Прими та М.Федоренка. Він також перерахував кошти на розвиток школи в рідному селі Сонцівці, що на Харківщині. У 1888 р. Д.Яворницький зробив грошовий внесок на вшанування пам’яті педагога Н.Тумасова і підтримку його родини.
Однією з форм меценатської діяльності Д.Яворницького було пожертвування власних творів (книжок) громадським, шкільним, інститутським бібліотекам, товариствам і окремим особам, зокрема Катеринославському товариству “Просвіта”, НТШ, лохвицькій громадській бібліотеці, бібліотеці рідної Сонцівки, книгарні “Діло”, катеринодарським бібліотекам ім. М.Гоголя та ім. О.Пушкіна, гурту українознавства Петербурзького університету та ін. Вчений допомагав українським студентам, що навчалися у Петербурзі та Москві, отримувати українські видання з Галичини. Він завжди підтримував талановиту молодь, зокрема сільського вчителя, фольклориста з Томаківки М.Сергієва, постійно надсилав йому гроші, книжки, консультував у творчих справах. Свого часу Д.Яворницький брав участь в організації фонду стипендії ім. М.Костомарова для студентів Харківського університету.
Видатну роль відіграв Д. Яворницький в діяльності катеринославського товариства «Просвіта» та «Просвіт» інших міст України, взагалі в просвітянському русі. Завдяки йому відбулося у Катеринославі святкування 100-літньої річниці від дня народження Кобзаря (1914). Д.Яворницький був почесним головою Шевченківського комітету. Вчений також сприяв будуванню народної української аудиторії в Катеринославі (в катеринославській управі прохав дати місце під будівництво). Цей будинок (збудований на кошти В. Хрінникова і за науковими консультаціями Д.Яворницького) й сьогодні є окрасою Дніпропетровська (готель «Україна»).
Д. Яворницький брав активну участь у святкуванні ювілеїв і роковин Т.Шевченка, зборах коштів на пам’ятник Кобзарю та інших починах, пов’язаних з ім’ям видатного поета. Завдяки заклику Д.Яворницького Новомосковське земське зібрання асигнувало на пам’ятник Т.Шевченкові 500 руб. Спорудження пам’ятника Кобзарю було важливою громадською справою в Україні на поч. ХХ ст. Пильнувало цю велику національну справу Товариство пам’яті Т.Шевченка (засноване 1908 р. в Петербурзі). Д.Яворницький на прохання Товариства залучив до цієї справи І.Рєпіна, а також активно агітував за неї.
1903 р. Дмитро Іванович брав участь у такій всеукраїнській маніфестації, як відкриття пам’ятника І.Котляревському у Полтаві. Того ж 1903 р. до Д.Яворницького звернувся Комітет із святкування ювілею М.Лисенка з проханням “прикласти старань щодо збору грошей на дарунок видатному композиторові”, зазначаючи, що “Ви їздите по Україні, маєте велике число знайомих, вони Вас знають і поважають”. Вчений взяв участь і у придбанні дарунку до 25-річчя творчої діяльності М.Заньковецької (1908 р.).
1914 р. вчений підтримав ініціативу львівського товариства “Сокіл” щодо спорудження “українського майдану” у Львові. В листі членів цього Товариства до Д.Яворницького підкреслювалось: “Ваше ім’я значне є кожному свідомому українцеві. Ваше ім’я пригадує кожному дорогих нам запорожців. Ми хочемо воскресити запорізьку славу”.
Д.Яворницький своїми матеріалами, порадами, протегуванням у виданні та рецензуванні творів допомагав Б.Грінченкові, О.Кониському, В.Щербаківському. Вчений співпрацював з «Благодійним товариством видання загальнокорисних і дешевих книг», що було засноване 1898 р. в Петербурзі, з Катеринославським благодійним товариством; прочитав багато лекцій на користь різних благодійних товариств, громадських бібліотек, училищ, гімназій тощо.
Вельми прислужився Д.Яворницький українським часописам: «Зоря». «Киевская старина», «Рідний край», «Рада», альманаху «Складка». Вчений бажав «внести и свою лепту в такой прекрасный и во всех отношениях полезный журнал», как “Киевская старина”, – писав Дмитро Іванович в листі до редактора Ф.Лебединцева (1884 р.). Він розповсюджував ці видання, шукав передплатників і меценатів, безкоштовно писав для них статті, розміщував оголошення тощо. У 1910 р. на підтримку газети “Рада” Д.Яворницький пожертвував 100 руб. Видавець газети Є. Чикаленко був приємно вражений, що Дмитро Іванович “так близько до серця взяв” цю справу, яка “повинна бути дорогою для всіх нас”.
Д.Яворницький опікувався долею кобзарів (М.Кравченка, І.Кучугури-Кучеренка, С.Пасюги, П.Ткаченка та ін.), влаштовував їхні концерти, залучав до своїх лекцій (особливою популярністю користувалися лекції “Про українських кобзарів, бандуристів та лірників”), надавав притулок в музеї, купував одяг і давав гроші. “Рідним татом” називали його кобзарі.
Не побоявся Дмитро Іванович у 1905 р. переховувати в музеї від поліції О.Коваленка, І.Чорнойвана, М.Ткаченка, а у 1908 р. – клопотатися і визволяти з тюрми політичних в’язнів В.Строменка та Паляничку .
Він допомагав влаштуватися на роботу В.Строменкові, М.Сластіону, Ю.Александровичу, К.Білиловському, П.Дзяковичу, М.Грінченко, В.Кравченку, Т.Романченку, О.Косач-Кривинюк (сестрі Лесі Українки) та багатьом іншим.
Особливою сторінкою в меценатській діяльності Д.Яворницького були його численні пожертви Катеринославському музею ім. О.Поля (власними колекціями і грошима, на які він купував пам’ятки, книжки тощо для музею). Як відзначило у своєму листі Катеринославське наукове товариство, саме колекції, що їх пожертвував у 1902 р. Д.Яворницький, були покладені у підґрунтя музею і склали на той час “найголовнішу його частину”. Це пожертвування вченого “сильно просунуло справу створення музею”. В музейних справах Д.Яворницькому допомагали і сприяли Я.Гололобов, А.Синявський, С.Бродницький, В.Гегело, Г.Алексєєв, М.Урусов, П.Сочинський та ін.
Автор: Абросимова С.В.
Комментарии пользователей
|
|
|
|
|
