|
Статьи сайта
Історико-психологічний портрет О.М. Поля
(Выдающиеся люди Екатеринослава -
Днепропетровска)
Не останню роль у формуванні характеру, світогляду та морально-етичних якостей Олександра Миколайовича Поля відіграло його дворянське походження. Воно кардинально вплинуло на його життя і діяльність. Завдяки своєму походженню Олександр Поль зміг отримати ґрунтовну освіту в кращих навчальних закладах Російської імперії. Як дворянин він мав ряд привілеїв, що дозволило йому посісти чільне місце в суспільстві, що відповідало його статусу, брав участь в роботі декількох комісій, пов`язаних з реновацією суспільства часів ліберальних реформ Олександра II тощо. Не менший вплив соціальне походження О.М.Поля мало і на формування його характеру, світогляду та морально-етичних якостей. Належність до вищого стану в соціальній ієрархії суспільства давала йому значні права і можливості, і він це прекрасно усвідомлював. О.М.Поль неодноразово давав зрозуміти, що для нього поняття "дворянської честі" не с порожнім звуком. Про це свідчить інцидент з поміщиком Н.С.Романовським, коли О.М.Поль готовий був захищати свою честь на дуелі. В останній рік свого життя дворянська честь О.М.Поля знову була під загрозою. Він стояв на межі банкрутства. Але цього разу він не міг собі нічим зарадити. Факт банкрутства є прикрим для будь-кого, але для О.М.Поля ця прикрість посилювалася його вразливим почуттям "дворянської честі", що завдавало йому подвійних страждань. Він як дворянин не пережив би цього. Тому він так щиро дякував Катеринославському губернатору Д.М.Батюшкову і губернському предводителю А.П.Струкову, які фактично врятували його від ганьби. Незважаючи на відсутність вільних коштів, О.М.Поль влаштував вечір, який став своєрідною подякою колишньому губернатору Д.М.Батюшкову (він тоді залишав посаду) за врятування його дворянської гідності.
Дворянське походження жодного разу не ставало предметом спекуляцій з боку О.М.Поля, він ніколи не використовував його для того, щоб образити будь-кого і не ставив себе вище інших. Підтвердженням цього можуть бути спогади людей, які працювали у О.М.Поля. В Криворізькому історико-краєзнавчому музеї зберігаються спогади І.Р.Кривошлика, чий батько працював на рудні О.М.Поля в Дубовій балці. Зі слів одного з робітників рудні В.П.Стражева, І.Р.Кривошлик записав, що "він (О.М.Поль) був дуже добра людина і відносився по-батьківськи до службовців і робітників". Батько І.Р.Кривошлика згадував, що "О.М.Поль до робітників відносився ввічливо, ніколи нікого не лаяв і не підвищував голосу". Те саме підтверджує і нянька сина О.М.Поля Бориса Уляна Федорівна Шамрай. Проте таке відношення О.М.Поля до простих людей хоч і було щирим, мало відтінок батьківського піклування. Той же І.Р.Кривошлик розповідає про такий епізод. Коли у володіння О.М.Поля прийшов шинкар, аби просити дозволу на відкриття шинку в Дубовій балці, О.М.Поль відмовив йому, сказавши, що "споювати і обманювати робітників він не дасть", наче робітники самі не могли про себе потурбуватись. Такий же підхід проглядається у виступах О.М.Поля щодо поліпшення освітнього рівня населення губернії. Звертаючись р, до колег гласних (дворян), він зазначав: "Ми (!) повинні переслідувати не мету розвитку розуму, а створення чесної людини. Нам (!) треба виховувати (громадянина і людину". О.М.Поль дійсно всім серцем бажав добра простим землеробам і робітникам, але розумів, що вони самі не здатні себе захистити через відсутність відповідних знань і матеріальних можливостей.
Тому О.М.Поль охоче брався допомагати селянам і робітникам, виступаючи на їх захист в земстві і мировому суді, в цьому він навіть вбачав своє завдання.
Вся діяльність О.М.Поля була спрямована на піднесення і розквіт держави і краю, а, значить, і покращення становища всього населення, яке в цьому краї мешкало. Впевненість, з якою він доводив необхідність впровадження того чи іншого проекту в земстві або комісіях, які займалися розробкою і втіленням в життя Селянської реформи, в перше чергу, базувалася на створенні загального блага, а вже потім свого. І немає нічого дивного в тому, що О.М.Поль думав і про себе. Він ніколи не був філантропом, особисте матеріальне становище його теж цікавило. Це пояснює той факт, що, будучи членом Катеринославського дворянського комітету із влаштування селянського побуту" (1858), а потім "Катеринославського губернського у селянській справі присутствія" (1861), О.М.Поль ніколи не пропонував роздати селянам землю даром.
О.М.Поль був щирим патріотом своєї батьківщини. Про це свідчать як О.М.Поль так і його співробітник В.Кониш. Однак О.М.Полю довелось переступити через свій патріотизм, коли у 1880 р. на порядку денному стало питання банкрутства, яке йому загрожувало. Зневірений у можливості знайти інвесторів в Росії для промислової розробки криворізьких залізних руд він звернувся до французьких капіталістів. Г.Д.Гусейнов стверджує, і з ним важко не погодитись, що О.М.Поль "мріяв про власний успіх, прибутки". У книзі "Господні зерна" Г.Д.Гусейнов навів слова з невідомих нам особистих нотаток О.М.Поля: "Важко знайти особу, яка приносить матеріальні жертви і погоджується вважати себе нулем". Так, О.М.Поль був розсудливою людиною і в цьому немає нічого негожого. Ще треба додати, що О.М.Поль, прагнучи досягти успіху, не робив цього за рахунок інших. Він не став вимагати розподілу батьківського маєтку, який згідно із заповітом дістався його старшому братові Петрові, хоча мав на це повне право. Так само він не обманював криворізьку громаду (як про це писалося в газеті "Неделя" від 20.05.1890) при укладенні з нею угод про оренду землі.
За всі свої починання, проекти, виконання громадських обов`язків О.М.Поль брався з енергією молодої люди (навіть у зрілому віці). Він хотів багато встигнути, досягти високих результатів у будь-якій справі. Про це говорили і писали ще його сучасники. Така його заповзятливість, енергійність, навіть суворість свідчила про впевненого в собі чоловіка, який знає, чого він хоче, який має власну думку і не боїться її висловлювати. Можна припустити, що такий характер О.М.Поль успадкував від предків, розвинувши його під час домашнього виховання і навчання в Полтавській гімназії та Дерптському університеті. Г.Д.Гусейнов стверджує, що намагання О.М.Поля бути першим, схильність до ризикованих і навіть авантюрних проектів – то є результат подолання внутрішнього неусвідомленого страху, який з`явився у нього внаслідок несправедливості, якої він зазнав в Полтаві від начальства учбового округу (історія з медаллю). На жаль, впевнено говорити про це можна, адже сам О.М.Поль ніколи і ніде про це не згадував. Отже, роздуми Г.Д.Гусейнова на цю темі можна вважати лише припущенням.
Впевненість у власних силах, з якою О.М.Поль вступив на шлях громадського діяча в останні роки його життя поступово розвіялась. Невдалі промислові проекти, упереджене ставлення губернської влади, перманенті загроза банкрутства і сімейні тривоги змінили О.М.Поля. Він втомився від постійної боротьби, нескінчених турбот і нерозуміння, яке він часто зустрічав на своєму життєвому шляху. В 1880-х роках О.М.Поль запишався у вирі громадського життя (попечительство медичними і освітніми закладами, земська діяльність, почесне мирове суддівство), але все частіше він не з`являється на земські засідання, виступає рідше, більше займається своїми справами і музеї мЛ Можливо, що його заспокоїла атмосфера поваги і шани, якою оточило його губернське і міське начальство. Його обрали почесним громадянином м. Катеринослава, планувалося встановлення пам`ятника. Навіть уряд і той визнав його заслуги, нагородивши його орденом св. Станіслава. На фотографії, яка була зроблена з нагоди обрання його почесним громадянином м. Катеринослава, О.М.Поль постає перед нами впевненою в собі людиною, яка знає чого вона варта. Віцмундир мирового судді і нагрудні знаки надають йому статечності, хоча погляд і вся фігура говорять про енергію, яка була схована в цій людині.
Єдиною справою, яка продовжувала цілком захоплювати О.М.Поля, було колекціонування предметів старовини. Навіть тоді, коли всі маєтки О.М.Поля і його дружини були під закладом, він не міг втриматись і купував давню річ, яка потрапляла йому на очі. За свою пристрасть до предметів старовини сусіди-поміщики називали його "диваком". Збирання предметів старовини, археологічні розкопки було пристрастю О.М.Поля, яка не полишала його все життя. В цьому він знаходив для себе спокій серед турбот життя. Та радість від знахідок О.М.Поль ніколи не залишав в собі, він намагався поділитися нею з людьми. Не для себе збирав він колекцію старовини, а для того, щоб продемонструвати людям багатство історії Придніпровського краю. Він заповідав свою колекцію м. Катеринославу. У 1912 р. дружина О.М.Поля Ольга Семенівна виконала його заповіт, передавши колекцію Обласному музею ім. О.М.Поля, Щоправда, вона не поділяла захоплення свого чоловіка. Особливо негативно вона ставилася до цього в часи скрутного становища їх родини. Відомий такий факт, що у 1891 р. О.С.Поль прохала уряд створити опікунську раду, яка зайнялася б справами її покійного чоловіка. В своєму проханні до уряду, вона перераховувала майно, яке залишилося після його смерті. "Небіжчик, — писала вона, — залишив по собі майно, яке складається з родового маєтку ... вартістю 120 тис. крб., урочище Дубова балка ... більше 1 млн. крб., нарешті музею скіфських і запорозьких старожитностей, який не має на ринку серйозної вартості". Звичайно, в тому становищі, в якому перебувала Ольга Семенівна (ймовірність продажі з молотка всіх маєтків, хворий син) думати про справжню — загальнолюдську вартість колекції не доводилося. Та цей факт говорить про те, що Ольга Семенівна або дійсно не знала справжньої вартості колекції, або не хотіла цього знати через ті клопоти, які колекція завдавала їй за життя чоловіка. Можливо і сам О.М.Поль розумів, що в умовах безгрошів`я купувати черговий предмет старовини - це безглуздя, однак він нічого не міг з собою вдіяти. Г.Д.Гусейнов розмірковує з цього приводу так: "Повільно й невблаганно колекція, ніби це було не зібрання мертвих предметів, а ненажерлива тварюка, його з`їдала: він щодалі ставав її заручником. ... в і хвилини розпачу він ладен був, як здавалося, й самого себе, й родину, й совість продати дияволу, аби тільки не випустити з рук чергову археологічну чи й будь-яку іншу дивину". Таке відношення О.М.Поля до колекції виглядає трохи паталогічним. Навряд чи О.М.Поль, який був людиною раціональною, міг дійти до такого стану. Але напевне, що Ольга Семенівна не вітала подібні придбання свого чоловіка, тим самим засмучуючи його.
В цілому подружнє житія О.М.Поля не можна назвати щасливим. Ольга Семенівна Коростовцева, з якою О.М.Поль одружився у 1862 р. була чуйною, врівноваженою і розумною жінкою. Однак в першу чергу вона була жінкою, яка любила дім, родину і спокій. Спочатку вона підтримувала свого чоловіка в усіх його починаннях і сама намагалася допомогги чим могла. Але згодом, коли справи родини Полів ставали все гіршими, чоловіка часто не бувало вдома, син Борис постійно хворів (первістка Полів Ольга вмерла у дитинстві) між Ольгою Семенівною і Олександром Миколайовичем часто виникали непорозуміння. Неприємності накладалися одна на одну, від чого дружина Поля не могла почуватися спокійною. Цей неспокій передавався Олександру Миколайовичу, ще більше погіршуючи його внутрішній стан.
У підсумку можна зазначити, що О.М.Поль був сильною та неординарною особистістю. Все його життя - це боротьба, боротьба за самоствердження, боротьба із закостенілістю чиновництва і нерозумінням вигод від промислових розробок криворізької руди з боку російських промисловців, боротьба за життя свого сина. В цій боротьбі О.М.Поль не зламався, вистояв і домігся визнання своїх заслуг з боку влади і суспільства. Однак, досягши успіху у створенні загального блага, він не зміг досягти його в особистому житті.
Автор: Кочергін І.О
Комментарии пользователей
|
|
|
|
|
